Війна особливо загострила відчуття короткочасності життя, його крихкості. Короткочасним стало життя молодого Воїна-захисника, який мужньо й героїчно боронив Україну. 2 травня, у велике православне свято Чистого четверга, Хорольську громаду сколихнула трагічна звістка про втрату Захисника-нацгвардійця, нашого земляка, мешканця Штомпелівського старостату – Ковшова Володимира Петровича…

12 травня велелюдна громада зустріла живим «коридором» слави обпалене війною тіло молодого Воїна-захисника, схиляючи голови у невимовній скорботі. Майже через два місяці після поранення він повернувся додому дорогою страшних мук. З жалобною промовою до рідних і присутніх на жалобній церемонії прощання звернулися голова Лубенської районної ради Тетяна Качаненко та секретар міської ради ЮліяБойко. Заупокійну літію та чин похорону на Алеї Слави за новопреставленим солдатом Володимиром провів священнослужитель Петропавлівського храму м.Хорол, Благочинний Хорольського і Семенівського церковного округу Полтавської єпархії Православної Церкви України, митрофорний протоієрей – отець Іван Сушінець.

Віддаючи данину шани з почестями, ведучі траурної церемонії Микола Левін та Юрій Базіль розповіли про життєвий і воїнський шлях новітнього Героя. Володимир Петрович народився 30 квітня 1988 року в с.Штомпелівка. Виховувався на принципах добропорядності, головних людських і суспільних цінностей у багатодітній родині з 5-ти дітей. Володимир був наймолодшим любим сином і братом.

З 1994 по 2003 рік навчався у Штомпелівській середній загальноосвітній школі. Після закінчення 9 класів вступив у Хорольський міжрегіональний центр звільнених у запас військовослужбовців. 30 червня 2006 року захистив диплом кваліфікованого робітника, здобувши професію обліковця (реєстрація бухгалтерських даних). 27 червня 2007 року в цьому ж навчальному закладі захистив диплом молодшого спеціалісті за спеціальністю «Бухгалтерський облік» і здобув кваліфікацію бухгалтера. Усі, хто знав Володимира особисто, з теплими словами згадують його доброзичливість, щирість, простоту, відкритість і людяність. Він завжди приходив на допомогу, не боявся труднощів і змалечку був привчений до праці. Трудову діяльність розпочав робочим у ДП «Агрофірма Оріон», а згодом працював за фахом на посаді обліковця тракторної бригади цього ж підприємства.

У 2008 році спробував себе у будівельній сфері. Працював знімальником-укладальником цегли на одному підприємстві МП «Будівельник» разом із сусідом, другом дитинства Олегом Козловським, який поліг смертю хоробрих у жовтні 2022 року. Тепер друзі будуть сусідами навічно на Алеї Героїв міського цвинтаря.

Тривалий час працював пакувальником харчових продуктів на підприємстві ТОВ фірма «Жадана». У 2012 році працював на посаді дорожнього робітника у представництві турецької дорожньо-будівельної компанії «Онур». У цьому ж році повернувся у ТОВ фірма «Жадана», де трудився оператором парового котла. Разом з другом Юрієм Гапулою, який повернувся «на щиті» Героєм у травні 2022 року, працював у приватній ремонтно-будівельній компанії у передмісті Києва. У сімейному житті був чуйним люблячим чоловіком і батьком, а для великої родини – надійною підтримкою і опорою.

У перший день повномасштабної війни Володимир, як належить справжньому чоловіку, виявив добровільний намір захищати Батьківщину і прийняв військову присягу. 22 березня 2022 року став на військовий облік у 1-й відділ Лубенського ТЦК та СП, хоча військову строкову службу не проходив. 28 березня 2022 року призваний по мобілізації та направлений у підпорядкування військової частини 3052. Військову службу проходив у званні рядового солдата, на посаді гранатометника 3 відділення 1 взводу оперативного призначення (на бронетранспортерах) 1 батальйону оперативного призначення Національної гвардії України.

Військовий вишкіл і бойову підготовку отримав у м.Кременчук, а згодом пройшов курс навчання за стандартами НАТО під керівництвом інструкторів у Великій Британії. Продовжив навчання у м.Полтава на військовому тренувальному полігоні. Із 7 березня 2024 року потрапив на лінію бойового зіткнення першого ешелону оборони міста Оріхів, а потім села Роботине Пологівського району Запорізької області.

13 березня 2024 року солдат, отримав тяжкі вибухові травми та опікову хворобу. Трагедія сталася поблизу н.п.Роботине Пологівського р-ну Запорізької обл. на вогневій позиції «Черешня» за обставин безпосередньої участі в бойових діях. Під час виконання бойового завдання Володимир отримав опіковий шок, опік дихальних шляхів. Близько 45% поверхні тіла обгоріло в результаті ворожого обстрілу з FPV-дрону. Підрозділ збройних сил російської федерації поцілив баражуючим боєприпасом з дрону-камікадзе у бліндаж, поблизу якого знаходився наш відважний солдат. Він кинувся на порятунок до своїх бойових побратимів, які потрапили в епіцентр вибуху. Усвідомлюючи ризик для власного життя, йому все ж таки вдалося витягти із вогняної пастки одного товариша. Та, на жаль, врятувати життя побратима не вдалося.

Мужність і відчайдушна боротьба Володимира за життя вражає. У шоковому стані, втрачаючи свідомість, Володимир правильно зорієнтувався у просторі й попри нестерпний біль поповз у напрямку українських позицій. З першого етапу евакуації у відділення термічної травми (опікового) та реконструктивної хірургії КНП «Міська лікарня екстреної та швидкої медичної допомоги» Запорізької міської ради солдат пройшов довгий і виснажливий шлях лікування. У стабільно важкому стані в блоці інтенсивної терапії він чіплявся за життя заради любої дружини Сніжани і 8-річної донечки Маринки.

Стан погіршувався і тяжко пораненого бійця відправили в Дніпропетровську обласну клінічну лікарню імені Іллі Мечникова. Далі – шпиталі в Києві, Львові та Польщі. Володимир останні дні життя провів у палаті відділення анестезії та інтенсивної терапії районної лікарні імені святої Сестри Фаустини Ковальської в польському містечку Ленчні Люблінського воєводства.

На превеликий жаль, 02 травня 2024 року в опіковому центрі польської лікувальної установи серце Воїна-титана зупинилося. Тепер йому навічно 36 років і два дні від народження до смерті в страшних муках…

Схиляємо голови в невимовній скорботі, розділяємо біль гіркої втрати та висловлюємо щирі співчуття родині Героя: мамі – Ніні Григорівні Ковшовій, дружині – Сніжані Володимирівні Ковшовій, доні – Маринці, сестрам – Тетяні, Світлані, Людмилі та брату – Віктору (Володимир був наймолодшим), тещі – Вірі Іванівні Чорненькій, невістці та сестрі дружини – Катерині Олександрівні Ковшовій, племінникам – Владиславу, Юлії, Олександрі, Анастасії, Денису, Анастасії, Роману та Вікторії, друзям, близьким, однокласникам, односельцям, бойовим побратимам та всім, хто знав і дорожитиме у згадках та серцях світлим образом Героя Володимира.

Поховали Ковшова Володимира Петровича на міському кладовищі – Алеї Героїв, поруч з бойовими побратимами, новітніми Героями, разом з другом Юрієм Гапулою, сусідом і другом дитинства Олегом Козловським та зятем Віктором Виплавнем… Хорольська громада попрощалася з 73-м Героєм, які тепер навічно разом тримають небо над нами.

Життя крихке й короткочасне, тож ми всі в неокупному боргу перед подвигом Героя. Спочивай з миром, Володимире! Ти – наш Герой навічно!

Автор і фото: Ірина ГРИГОРАШ