Хорольська громада з глибоким сумом і невимовним болем знову стала на коліна у скорботі, проводжаючи в останню земну дорогу свого вірного сина, мужнього Захисника України – Євгенія Вікторовича Яненка. Він повернувся додому «на щиті», виконавши свій священний обов’язок перед Батьківщиною до кінця.
Війна безжально вириває із життя найкращих – тих, хто будував, творив, любив і мріяв. Саме таким був Євгеній – людина праці із «золотими руками», щирим серцем і незламною вірою в добро. Його зброєю були не лише сила духу та відвага, а й людяність, порядність і глибока любов до рідної землі. Він належав до тих, хто не шукає слави, але стає Героєм за покликом серця.
У вівторок, 21 квітня 2026 року, на площі біля пам’ятника Тарасові Шевченкові відбулася траурна церемонія прощання. Під звуки жалобної мелодії та молитви громада схилила голови перед подвигом Воїна. Зі щемливим словом до рідних і присутніх звернулася секретар міської ради Юлія Бойко, висловивши щирі співчуття та слова вдячності за сина України, який віддав найдорожче – своє життя за свободу й незалежність держави.
Заупокійну літію та чин поховання звершив представник духовенства Української Православної Церкви Кременчуцької єпархії, настоятель Свято-Успенського собору, протоієрей, благочинний – отець Віталій Богайчик. У молитві єдналася вся Хорольська громада, просячи для новопреставленого Воїна вічного спокою в Царстві Небесному.
Ведучі жалобного заходу Оксана Левіна та Ірина Редька з болем і гідністю розповіли про життєвий шлях Героя – шлях, сповнений праці, любові до рідних і безмежної відданості Україні. Його земна дорога була короткою, але наповненою глибоким змістом і жертовністю.
Євгеній народився 5 липня 1976 року в місті Хоролі у родині працьовитих робітників. Саме в рідному місті він зробив перші кроки, закінчив 8 класів Хорольської середньої школи №2, нині Хорольська гімназія, та почав свій трудовий шлях. Бажання бути корисним і любов до техніки привели його до Міжрегіонального центру професійної перепідготовки звільнених у запас військовослужбовців, де він здобув фах тракториста-машиніста.
Його молодість була сповнена надій: у 1994 році він створив сім’ю з молодою красунею Інною, а вже наступного року відчув радість батьківства з народженням синочка Артема. Того ж року розпочався і його шлях військового – строкову службу Євгеній проходив у залізничних військах у Чернігові. Повернувшись додому, Євгеній ніколи не цурався роботи. Багато років він працював у сфері ритуальних послуг, виявляючи терпіння та витримку. Згодом, переїхавши до села Княжа Лука Староаврамівського старостату, він працював на фермі ТОВ «АСТАРТА ПРИХОРОЛЛЯ».
У житті Євгенія було місце для справжнього кохання. Останні 14 років він прожив у злагоді та теплі зі своєю супутницею Світланою Олександрівною. Євгеній був сімейною людиною: особливим трепетом для нього були онуки. Фраза «Мої внуки...» завжди звучала з його вуст з особливою гордістю та любов'ю.
Про таких, як Євгеній Вікторович, кажуть: «додільний». Він мав справді «золоті руки» і ніколи не відмовляв односельцям у допомозі. Чи то в негоду, чи в скрутну хвилину – сусіди знали, що на Євгенія завжди можна покластися. Його доброта була тихою, але безмежною. Коли ворог прийшов на нашу землю, Євгеній не залишився осторонь. 27 лютого 2025 року він був призваний за мобілізацією Лубенським РТЦК та СП. Після підготовки у навчальному центрі «Десна», він вирушив на один із найважчих напрямків – Харківський.
Він боровся за кожен метр рідної землі, за спокій своїх онуків і мирне небо над Хорольщиною. Молодший сержант проходив службу на посаді водія автомобільного відділення підрозділу боєприпасів взводу забезпечення артилерійського дивізіону в складі 48 окремої артилерійської бригади Сухопутних військ Збройних Сил України. 12 квітня 2026 року тіло Воїна виявлено без ознак життя в Чугуївському районі Харківської області. Йому назавжди залишиться 49...
Хорольська громада з глибоким сумом і щемом у серці висловлює щирі співчуття усім, хто знав і любив Євгенія: цивільній дружині – Світлані Олександрівні Шевченко, синові – Артемові Євгенійовичу Яненку, рідному братові – Геннадію Вікторовичу Яненку та його дружині Олені Вікторівні, племінниці – Марині Геннадіївні Яненко, невістці цивільної дружини – Катерині Сергіївні Мигоус, внуками – Вячеславу та Данилові, сватам – Анатолію Васильовичу Шевчуку, який теж проходив службу у лавах ЗСУ, Наталії Володимирівні Шевчук, колишній дружині – Інні Григорівні Яненко, рідним та дядькам, друзями, односельцям, бойовим побратимам.
Він пішов у вічність, залишивши по собі добру славу та приклад незламності. Смерть Євгенія – це незагоєна рана для всієї громади.
Вічна пам’ять і слава Герою! Низький уклін за подвиг!
Автор: Тетяна КАМЕНИСТА
Фото: Ірина ГРИГОРАШ
