Є трагедії, від яких холоне кров. Є біль, якому немає виміру. Є злочини, яким немає і ніколи не буде прощення. 7 жовтня, у день народження кремлівського диктатора, російська армія знову принесла на українську землю смерть, руйнування і невимовне людське горе. Київ, Кременчук, Прилуки… Географія російського терору розширюється, залишаючи по собі понівечені міста, зруйновані людські долі, осиротілі родини та дитячі іграшки серед уламків колись затишних осель.
1 жовтня Україна відзначає День Захисників і Захисниць України, свято Покрови Пресвятої Богородиці та День Українського козацтва. Ці дати символічно поєднали духовність, багатовікові військові традиції нашого народу та героїзм сучасних оборонців України. З давніх часів Пресвята Богородиця вважалася покровителькою українського козацтва, а образ Покрови став символом небесного заступництва для тих, хто боронить рідну землю.
Головне управління ДПС у Полтавській області (далі – ГУ ДПС у Полтавській області) нагадує, що згідно Закону України від 21.09.2006 № 185-V «Про управління об’єктами державної власності» (зі змінами) та на основі Політики державної власності, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 29.11.2024 №1369 «Деякі питання Політики державної власності»,
Мир – це не просто відсутність війни. Це можливість жити, любити, працювати, виховувати дітей, будувати плани та впевнено дивитися у майбутнє. Для України Міжнародний день миру має особливе значення. Уже понад дванадцять років наша держава відстоює своє право на свободу, незалежність і мирне життя, а з початком повномасштабного вторгнення ця боротьба стала випробуванням для всього українського народу.
Повномасштабна російсько-українська війна щодня залишає на українській землі нові рани – глибокі, криваві, болючі. Вона безжально забирає життя тих, хто ще вчора будував плани, любив, мріяв, чекав на зустрічі з рідними. Вона вириває з родин найдорожчих – синів і дочок, чоловіків і дружин, батьків і дітей, залишаючи після себе невимовний біль, який не вмістити у слова. Та чи не найтяжчим випробуванням для рідних є чекання. Те виснажливе, безжальне чекання, у якому кожен новий день народжує надію і водночас приносить страх. Коли між «він повернеться» і «його вже немає» залишаються лише молитви, спогади та крихітна віра у диво.
Молодий віком, але великий духом. Таким був Воїн Ярослав Володимирович Бова, який гідно і з честю пройшов пекло повномасштабної війни майже з самого її початку. Уся Хорольська громада здригнулася від чергового невимовного горя: з фронтових рубежів надійшло офіційне сповіщення про загибель 28 липня 2026 року на Дніпропетровщині одного з кращих синів України.
Є місця, де тиша промовляє голосніше за слова. Є імена, які час не здатен стерти. Є подвиг, що назавжди залишається у пам’яті народу. Саме таким місцем відтепер є Алея Героїв у Петракіївці Вишневого старостинського округу, де 3 вересня 2026 року відкрили меморіальні дошки на честь полеглих Захисників України – Олександра Анатолійовича Микитенка та Олександра Івановича Кузнецова.
Є люди, чиє життя вимірюється не роками, а вчинками. Є Воїни, чий шлях, хоч би яким коротким він був, назавжди стає частиною історії рідної землі. Саме таким був Євгеній Володимирович Тимошенко – молодий сокіл Хорольщини, який віддав своє життя за Україну. У вівторок, 1 вересня 2026 року, хорольське земляцтво схилило голови в глибокій скорботі на площі Кобзаря в середмісті Хорола, прощаючись із нашим земляком, старшим солдатом, командиром екіпажу безпілотних авіаційних комплексів (БАК) взводу БАК роти БАК батальйону безпілотних систем 30-ї окремої механізованої бригади імені князя Костянтина Острозького у складі 11-го армійського корпусу ОК «Північ» Сухопутних військ ЗСУ – Євгенієм Тимошенком.
Війна щодня кривавими рядками вписує в новітню історію України імена тих, хто став незламним щитом між світлом і темрявою, між добром і злом, між свободою і поневоленням. І найболючіше усвідомлювати, що в цьому кривавому горнилі російсько-української війн ми втрачаємо найкращих – мужніх синів України, її гордість і цвіт, тих, кому ще належало жити, любити, ростити дітей і творити майбутнє незалежної держави.
Наблизилася дата, яка особливим болем, гордістю і любов’ю відлунює в серці кожного українця, – День Незалежності України. Цьогоріч наша держава відзначає 35-ту річницю Незалежності. Тридцять п’ять років – це ціла епоха, у якій були здобутки й випробування, надії та втрати, великі перемоги й важкі уроки. Та незмінним залишається головне – Україна була, є і буде вільною.
